Опера «Алєко»

На березі ріки розкинув свої намети табір циган. Тихо наспівуючи, вони готуються до нічлігу. Старий циган, батько красуні Земфіри, згадує молодість і свою любов, що заподіяла йому чимало страждань. Зовсім недовго його любила Маріула, через рік пішла вона з іншим табором, кинувши чоловіка й маленьку дочку. Розповідь старого викликає бурхливий відгук в Алеко. Він не простив би зради й тому не може зрозуміти, чому старий не став мстити невірній дружині і її коханому. Якщо він знайде ворога навіть сплячим над безоднею моря, він зіштовхне його у безодню!

Слова Алеко далекі й неприємні для Земфірі, яка ще недавно кохала його. Земфіра не приховує пристрасті до молодого цигана. Качаючи колиску, вона наспівує пісню про старого, ревнивого, нелюбимого чоловіка. «Я пісню про тебе співаю», — говорить вона Алеко. Наступає ніч, і Земфіра йде на побачення. Залишившись один, Алеко поринає в гіркий болісний роздум. З болем згадує він про минуле щастя. Думка про зраду Земфіри приводить його в розпач.

Тільки над ранок повертаються Земфіра й молодий циган. Назустріч їм виходить Алеко. Востаннє молить він Земфіру про любов, нагадує, що заради її любові прирік себе на добровільне вигнання із суспільства, у якому він народився й виріс. Але Земфіра непохитна. Благання Алеко змінюються погрозами. Охоплений гнівом, він заколює молодого цигана. Оплакуючи смерть улюбленого, Земфіра проклинає лиходійство Алеко. Алеко вбиває і Земфіру. На шум сходяться цигані. Їм чужерідні страти й убивства, жорстокий учинок Алеко для них незрозумілий. «Ми дикі, немає в нас законів, ми не терзаємо, не стратимо, не потрібно крові нам і стогонів, але жити з убивцею не хочемо», — говорить батько Земфіри. Цигани йдуть, залишаючи Алеко у самотності.